Пєхов Олексій - Пастка для духу

Обставини змушують героїв переглянути своє ставлення до всього, чого їх навчали. Світ виявляється влаштований набагато складніше, ніж прийнято рахувати. І робота заклинача, виявляється, не в тому, щоб вигнати або підкорити духу. Адже духи, особливо могутні, мають розум, з ними можна і треба домовлятися. Головний герой і сам дійшов до цього суто інтуїтивно. Тільки решта заклиначів, виявляється, вже давно перестала спілкуватися з духами. Вони досягли поваги і навіть схиляння від простого народу. Здобули політичний вплив. Ось тільки разом із цим вони розучилися співіснувати з духами – не підкоряти, а саме співпрацювати. І раптово з'ясувалося, що ті чудеса, на які були здатні справжні заклиначі, залишилися в минулому – у легендах та казках. А нинішні стали уособленням того, що «бути і здаватися – це різні речі»

Безтурботна подорож друзів країною у пошуках свого вчителя закінчилася. Доля розкидала героїв у різні боки, і тут уже кожен сам вирішив, чи підкоритися обставинам, чи спробувати піти наперекір усьому. І молодий заклинач, вигнаний з ордену і який дивом вижив після зустрічі з учителем, вирішує все-таки домогтися правди. І в цих пошуках примудряється зайти настільки високо, як тільки можливо.

Побут простих людей із минулої книги зміняться розкішними покоями найвищих аристократів. І якщо простолюдини живуть просто і практично, то життя володарів підпорядковується величезній кількості звичаїв. Причому ці звичаї багато в чому безглузді і їх єдина мета – показати наскільки багато у тебе вільного часу. Ось і ходять аристократи та їх наближені в багатошаровому одязі, в якому важко займатися чим завгодно, крім розумової діяльності. І що вище твоє становище, то більше безглуздих умовностей наповнюють твоє життя. Звичніші нам королі середньовіччя теж проводили свій час у ледарстві і роздягалися в пишні одягу. Але саме в Китаї та Японії це було повіщено в ранг абсолюту. Той, хто стоїть на вершині піраміди - Імператор - мав безмежну владу, і в той же час підкорявся чималій кількості традицій у побуті. І автору добре вдається показати, наскільки безглуздими залишаються ці звичаї.

Герой прагне того, щоб його вислухали. І в один момент піднімається з самого дна на вершину – стає придворним магом, якого прислухається могутній володар і навіть імператриця. Ось тільки високе становище залишається лише способом досягти бажаного – врятувати друга та захистити країну від можливої війни з могутніми заклинателями, яких ніхто не сприймає всерйоз. Вся розкіш і умовності проходять повз героя, залишаючи лише швидкоплинну досаду про марно втрачений на них час. Практично герой живе іншим світом – світом духів. І саме це робить його справжнім заклиначем, а не золотий значок або високо становище в ієрархії ордену заклиначів, що давно виродився.

Сюжет стає більш напруженим. Тепер у протистояння заклиначів виявляються замішані звичайні люди, причому їм нема чого протиставити армії, мобільної армії, що складається з заклиначів і духів, що підкоряються їм. А ті заклиначі, які мають захищати простий народ, до останнього відмовляються вірити, що все серйозно. І гинуть у протистояння з сильнішими та безжальнішими противниками. Адже їхні здібності – лише тінь колишньої величі. А ті небагато справді сильні заклиначі, які залишилися, давно відійшли від справ.

Герой починає на рівних спілкуватися з могутніми духами і все більше розуміє, що заклиначі пішли неправильним шляхом. І, незважаючи на свою молодість, робить все, щоб змінити це. Тим більше, що він має стимул – порятунок друга, який залишився в руках у заклиначів-ренегатів

Безтурботний час закінчився – почався час високої політики та справжньої війни

Побут вищої аристократії у всій його бездумності та пишноті

Світ духів виявляється складнішим, ніж навчали молодих заклиначів.